Publikuję cz. II zawierającą wyniki pracy badawczej Mikoły Hmilowskiego o pochodzeniu Jackowej Madonny i przedziwnej Jej historii. Przypominam, że o tym jak odnalazłem Jackową Madonnę napisałem tutaj. Zamieściłem również kopię wpisu o Jackowej Madonnie w Encyklopedii Lwowa po ukraińsku  tutaj
i po polsku tutaj

Микола Хмільовський,
завідувач науково-методичного відділу
Львівського музею історії релігії

                             ПРО ГІАЦИНТОВУ МАДОННУ У ЛЬВОВІ
             
Стверджується, що знаменита «Гіацинтова Мадонна (Madonnа Jackowa)», алебастрова статуя Богородиці, яка з кінця ХІV століття була  однією з найшановніших святинь церкви Тіла Христового монастиря домініканців у Львові, не була вивезена до Кракова 1946 року. Вона залишилася у Львові і зараз зберігається у Львівському музеї історії релігії.
Ключові слова: Гіацинт Одровонж, Гіацинтова Мадонна, алебастрова статуя Богородиці, монастир домініканців у Львові.

Гіацинт (Hyacinthus, Jacek, Якинт, Иакинф) Одровонж (1183-1257) є одним із найшановніших святих римсько-католицької церкви. Сотні храмів, вівтарів, пам’ятних місць присвячено йому в усьому світі. Його ім’я носять міста і гори, пароплави і школи. Образ його малювали найкращі художники світу [11]. Гіацинт Одровонж був першим поляком (слов’янином), висвяченим самим Домініком Гусманом (1170-1221), засновником ордену проповідників    (ОР). Він чимало прислужився до розбудови домініканських монастирів у Польщі. У Житії св. Гіацинта його названо апостолом Русі.
           За переказом саме в обложеному татарами Києві мало місце знамените Гіацинтове чудо  -  явлення йому Богородиці й спасіння ним  алебастрової статуї Божої Матері [3; 4; 5]. Згодом  вона отримала назву Гіацинтової (Jackowej), стала однією з найшановніших реліквій домініканського монастиря у Львові, атрибутом св. Гіацинта [8; 13]. Щоправда, факт перебування  Гіацинта Одровонжа на Україні викликає поважні застереження. Ольга Козубська вважає його не підкріпленою документально і, до того ж, пізньою (XVІ-ХVІІ ст.) історіографічною «традицією»  виразно легендарного характеру [2]. Вже більше  двадцяти років у Львівському музеї історії  релігії  виставлено алебастрову статую Богородиці [Мал. 1].


На етикетці написано «Діва Марія з сином Божим. Алебастр. 18 ст.». І всі ці роки в музеї час від часу зринали розмови, що це не копія «Яцкової Мадонни», а оригінал. Починалося й завершувалося це лише  внутрішньомузейними балачками. І не більше, бо ж література – наукова й популярна, українська й закордонна (польська) – в один голос твердила, що 1946 року домініканці забрали «Гіацинтову Мадонну» із собою до Польщі. Поміщено її в скарбницю монастиря Святої Трійці ордена проповідників  у Кракові. З того часу вона ніде не виставлялася, зображення непублікувалося. І лише 2006 року в Національному музеї в Кракові було відкрито виставку «З колекцій отців-домініканців», де серед інших пам’яток можна було побачити й «Яцкову Мадонну». Того ж року з 25 травня по 2 липня в Королівському замку у Варшаві демонструвалася грандіозна виставка «Польща й Апостольська столиця», приурочена до візиту папи Венедикта ХVI [10]. Було зібрано найцінніші пам’ятки, раритети з усієї Польщі, зокрема й т. зв. Яцкову статуетку. Виставки мали широку пресу, пам’ятки публікувалися в журналах та Інтернеті [Мал. 2]. Нарешті можна було порівняти нашу фігуру з краківською, і сумніви розсіялися. Вони подібні, майже тотожні. То й же матеріал, та ж іконографічна схема, але робили їх різні майстри у різний час і в різних місцях. Й оригінал, тобто та алебастрова статуя Богородиці, до якої впродовж століть покоління львів’ян зверталися по допомогу, молилися, таки залишився у Львові. На чому базується таке категоричне твердження?                                                    
 Перше. 1856 року у Львові  було видано книжку отця-домініканця Доната Піонтковського «Wiadomość historyczna o alabastrowej  statuy Najśw. Maryi Panny Jackowej…» [9]. Основний  зміст книжки  –  це гостра полеміка з братами з Перемишля, що саме у Львові, а не в Перемиському монастирі домініканців зберігається славнозвісна фігура Богородиці. A priori все перевірено, все ґрунтується на документах і текстах, бо ж будь-яку неточність тут же буде використано contra. У книзі поміщено графічне зображення «Гіацинтової Мадонни» [Мал. 3], пізніше воно було надруковано окремим відбитком у друкарні Піллера у Львові [9, s. IV]. При порівнянні гравюри з фігурами – львівською і краківською – доходимо безапеляційного висновку: коли в середині  ХІХ століття художник робив малюнок до гравюри, перед ним стояла, він змальовував ту статуетку, що нині зберігається в експозиції Львівського музею історії релігії.                        
  Друге. 1852 року Філіціан Лобеський, знаний львівський мистецтвознавець, детально описав і проаналізував львівську   алебастрову фігуру [6]. Вказав, що статуя разом  з постаментом висотою в півтори стопи    (29.77 см х 1.5 = 44.66 см) зображує Божу Матір у довгих шатах з грецькою діадемою у формі башти на голові, довге її волосся розпущене по плечах і спині.  На лівій руці вона тримає дитятко Ісуса, справа  Христос із розіп’ятими руками на «дереві життя» без хреста,  деревом же в’ється змій додолу. Вгорі простежується рука майстра, все викінчено й досконало, внизу ж, особливо на п’єдесталі, де перед Юрієм Змієборцем вкляк чи то князь київський  Володимир Рюрикович (1223–1235, 1238), чи жертва-дівчина, – поспіх, майже неумілість. Відзначив  колір алебастру – не білий, а зі старості чи якоїсь іншої причини бронзовий. Едвард Новаковський (1829–1903) визначив точніше  –  брунатний [7, s. 396]. І висота, і колір, і нерівність різьби, а, головне, найдрібніші деталі зображення – все це наявне у львівській статуї. Тож Ф. Лобеський тримав у руках  і описував саме львівську алебастрову фігуру Богородиці.                                                                                                                        
Третє. Найдавніший писемний текст про алебастрову статую Богородиці  у Львові датовано 1401 роком. Це грамота блж. Якова Стрепи, архієпископа Галича, про сорокаденний відпуст за молитви перед алебастровою фігурою Богородиці [7, s. 12-13]. Отже, її було виготовлено щонайпізніше в другій половині  ХIV століття. Тож не випадково корона Богородиці у львівській фігурі має форму  вінця. Такою ж, напевно, була корона  й на голівці Ісуса. Саме такі  корони носили володарі Європи в X–XIII століттях, відповідно, й такими вони дійшли до нас у пам’ятках тої епохи. У XIV–XV століттях мода змінюється. Вінець доповнюється шапкою, на завершенні корони з’являється хрест. На початку XVII століття Анна Дольська княжна Вишневецька прикрасила статую бароковими золотими коронами з діамантами [7, s. 47], й саме їх ми бачимо поверх алебастрових вінців на гравюрі середини XIX століття.                                                                                                                                              
Четверте. Отець  Донат Піонтковський занотував, що на початку XIХ століття під час хресного  ходу алебастрова статуя Богородиці  впала і розбилася [7, s. 62-63]. При поправі її ще більше було пошкоджено, й такою вона дійшла до нас. Сьогодні львівська алебастрова фігура Божої Матері  потребує кваліфікованої реставрації.
П’яте. 1902 року в Кракові було видано книгу «O cudownych obrazach w Polsce Przenajświętszej Matki Bożej wiadomości historyczne, bibliograficzne i ikonograficzne przez Х. Wacława z Sulgostоwa» [7]. Це плід десятирічної подвижницької праці  Едварда Новаковського, він же отець В’ячеслав з Сулгостовa, капуцин. На 849-ти сторінках подано найдокладнішу інформацію про 1050 Богородичних ікон, фігур, образів, про церкви, в яких вони розміщуються,  про книжки, в яких їх описують або згадують. 825 образів описано. Крім цього, на додачу ще й сім тематичних покажчиків та альбом малюнків Богородиці. Без перебільшення  –  це енциклопедичне видання. Не обминув о. В’ячеслав, звичайно, й алебастрової фігури Богородиці зі Львова. Загалом, на 395–399 сторінках він повторив уже сказане, бо ж бачив ту саму статуетку і тримав у руках ті ж самі книжки. А завершив так: «R. 1901 złodziej główkę Dz. J. oderwał – zaginiona» [7, s. 395-399]. Цей факт було підтверджено на засіданні Комісії для вивчення історії мистецтв у Польщі, яка під головуванням проф. Івана Болоза Антоневича зібралася в церкві отців-домініканців у Львові 20 червня 1901 року. На додачу Комісія занотувала ще й викрадення двох золотих корон з голови Богородиці й Дитятка [11, s. LVII-LVIII]. З того часу й донині голівки Ісуса у львівській алебастровій фігурі Богородиці немає.
Шосте. Збереглося фото львівської фігури ще без втрат [Іл. 4], тобто, його було зроблено перед 1901 роком, і на ньому  бачимо сидячого Ісуса в короні. Це фото надруковано в першому томі «Історії Львова» (Львів, 2006) і в другому томі «Українське мистецтво» [1, c. 203]. На жаль, фото не має посилань.  
          Отже, з 1401 року й до 1901-го львівська алебастрова фігура Богородиці перебувала в церкві Тіла Христового монастиря домініканців у Львові. Її святість і чудодійність було стверджено папськими документами в 1587, 1708, 1759, 1855 роках, а також  грамотами львівських митрополитів й архієпископів у 1401 і 1759 роках [9]. З 1911 року й донині вона зберігається у львівських музеях. 30 січня 1911 року Національний музей ім. короля Івана III  купив її у львівського колекціонера Степана Пелецького (інв. № 828). 20 вересня 1940 року фігуру передано Історичному музеєві (інв. № С-481), а 1973 року – Львівському музею історії релігії (інв. № Ск-185). Не відомо, як статуя потрапила до рук колекціонера, ще більше зацікавлення викликає питання, хто і де її виконав, коли і як вона опинилася у Львова. Це тема окремого дослідження.

1. Крвавич Д.П., Овсійчук В.А., Черепанова С.О. Українське мистецтво/ Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Т. ІІ. – Львів: Світ, 2004.                                                                        
2. Козубська О. Сакральна готика середньовічного Львова: історичний контекст/ Автореферат дис. канд. іст. наук. – Львів, 2004.  
3. Barącz S. Rys dziejów zakonu kaznodziejskiego w Polsce. – Lwów, 1861. – T. 1-2.                                                                                                                                    
4. Bzovius A. Thaumaturgus Polonus seu de vita et miraculis S. Hyacinthi confessoris ordinis FF. Praedicatorum.— Venetiis, 1606.
5. Hasło słowa Bożego łaska, pokój i chwałę wcielonego słowa matki.— Lwów, 1754.
6. Łobeski F. Opisy obrazów znajdujących się w kościołach miasta Lwowa. Kościół parafialny OO.Dominikanów // Dodatek do Gazety Lwowskiej.— 1852.—  N 46.
7. [ Nowakowski Edward ] O cudownych obrazach w Polsce Pszenajświętszej Matki Bożej wiadomości historyczne, bibliograficzne i ikonograficzne przez Х. Wacława z Sulgostоwa.- Kraków, 1902.
8. Okolski Simoni. Russia florida rosis et liliis. – Leopoli, 1646.
9. Piątkowski Donat, ks. Wiadomość historyczna o statuy alabastrowej Najśw. Maryi Panny Jackowej… - Lwów, 1856.
10. Polska i Stolica Apostolska X-XXI w. – http//polska-stolicaapostolska.polska.pl/
11. Portal świętego Jacka Odrowąża – cv. świętego Jacka. – http://www.jacek.iq.pl/     
12. Sprawozdania Komisyi do badania Historyi Sztuki w Polsce.- T. VIII.- Kraków, 1912.
13. Żyła W., ks. Kościoł і klasztor Dominikanów we Lwowie. – Lwów, 1923.

Summary.
It is clamed, that prominent “Hyacinth’s Madonna (Madonna Jackowа)”, alabaster statue of Mother of God, which had been one the most adorated relics of the Dominican Cathedral in L’viv, weren’t moved to Krakow in 1946. It has been left in L’viv and still kept in the L’viv Museum of the History of Religion.
Key words: Hyacinth Odrowonzh, St. Hyacinth’s Madonna, alabaster statue of Mother of God, Dominican monastery in L’viv.

Опубліковано:
Хмільовський М. Про Гіацинтову Мадонну у Львові // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник 2010. – Львів, 2010.
Хмільовський М. Таємниці домініканського монастиря у Львові. Оповідь 2. Сенсація: Гіацинтова (Jackowa) Мадонна у Львові. –  http://prostir.museum/publications/ua?id=723